Ще здавна українське весілля виділялося з-поміж інших урочистістю та вважалось одним з найпрекрасніших свят в нашій культурі. До цієї події відносилися дуже відповідально і готувалися заздалегідь. Так само і вшановували традиції, які переймали у своїх предків.
Та все проходить з часом і зараз наше покоління, не так серйозно ставиться до цього, воно все більше слідує новим трендам. У такому випадку нам не доводиться говорити про те, що ці спогади відійдуть в минуле зі старшим поколінням, залишивши тільки свою назву і деякі згадки з цього приводу. Саме весілля— це і є стародавній звичай, який не можна уявити без дотримання в ньому якихось традицій. Усе дійство пронизане символічним змістом, що додає свій неповторний колорит.
Хоч ми і знаємо, що в різних областях нашої країни свої обряди і навіть одне і теж дійство може дуже відрізнятися. І ритуалів було настільки багато, що в деяких регіонах весільна трапеза могла тривати тиждень.
П’ятниця – починальниця,
Субота – коровайниця,
Неділя – вінчальниця,
В понеділок – їсти та пити,
У середу – похмелятися,
А в четвер після обіду
Та й додому поїду.
Давай спробуємо розібратися, які ж то найвідоміші звичаї, без яких раніше українське весілля не можна було уявити.
Благословення: пара просить у своїх батьків згоди в будинку нареченої. Вони стають навколішки на вишитий рушник, а мати та батько бажають їм щасливого життя разом. Тримають коровай як символ того, що дві сім’ї офіційно стали однією.
Вінчання: раніше, майже всі молоді люди вінчалися, та зараз ця традиції зберіглася хіба що в селах, де дуже шанують церкву і настанови старшого покоління. А відбувається це так: священик зустрічає молоду пару при вході в церкву і починається церемонія, благословляє обручки і одягає їх на пальці нареченого і нареченої, бере обидві руки і веде їх до вівтаря, символізуючи, що Бог веде їх у шлюб. Руки молодят обв’язують вишитим рушником, щоб показати їх злиття в одне ціле. Вважалося, хто перший стане на цей рушник, той буде головою сім’ї.
Старости: вони теж відіграють важливу роль у святі. Зазвичай ними стають друзі або члени родини. Вони є офіційними свідками шлюбу, а також несуть ікони Ісуса та Діви Марії в церкву. Ці ікони супроводжуватимуть пару до їхнього будинку і будуть висіти на видному місці. Також подружжя робить три ковтки (як символ Трійці) із срібної спільної чаші, яка символізує єдність життя. Коронація – красива і божественна частина. Наречені кладуть свої праві руки на Євангеліє, обмінюються обітницями і вступають до шлюбу в очах Господа. Корони тримають дружба і дружка над головами. У західноукраїнській традиції, вінки, сплетені з мирту або барвінку, замінюють корони. Вони є символами любові і родючості.
Коровай: традиційний весільний хліб. В Україні він займає місце весільного торта, однак сучасні наречені часто вибирають і одне, і інше. Коровай прикрашають орнаментом з випеченого тіста: два голуби, що відображають пару, соснові шишки, які символізують родючість, та інші прикраси, щоб представляти сім’ю і друзів. У центрі короваю – дерево життя, що означає життя, любов, надію і будівництво нового гнізда. Вся композиція оточена вінком із барвінку – символом любові і чистоти. Зараз хліб можна прикрашати як завгодно, все залежить від фантазії та професіоналізму пекаря.
Викуп нареченої: веселе дійство, коли хлопець може купити собі дружину в її батька чи за гроші, чи за худобу, чи за певні предмети побуту. Сучасну молоду викупляють дружби за горілку, інколи підкладаючи під пляшки гроші, або ж родичі нареченої влаштовують боярину конкурси на витривалість.
Частування: після церемонії у церкві весілля продовжується або вдома у наречених (найчастіше так у селах), або в кафе чи ресторанах. Батьки наречених перед входом зустрічають молодих, знову благословляючи їх з короваєм в руках на щасливе життя. У деяких місцевостях батьки чекають за замкненими дверима, а молодий повинен достукатися до них. Коли двері відчинені, перед входом розливається вода і молодий повинен взяти на руки молоду та перенести її через калюжу, тим самим показати свою силу і піклування.
Весільний обряд «Чоботи»: традиційний танець нареченого з тещею. Напевно є однин з найвеселіших моментів на святі. Вся суть в тому, що зять зобов’язується помити ніжки матері нареченої. Часто дружби ловлять тещу, садять її на тачку і привозять до молодого. Він миє їй ноги вином, шампанським, а в селах найчастіше самогоном. Помивши ноги, молодий, починає приміряти мамі нові чоботи. Він надягає, а теща в цей момент усіляко йому заважає, потім говорить, що вони їй тиснуть. Для того, щоб взуття прийшло тещі по нозі, молодий вкладає в чоботи гроші, і так продовжується до того моменту, поки обидві сторони не прийдуть до згоди і молодий вдягне на ніжки тещі нові чоботи. Потім, вони, випробовуючи їх на міцність, танцюють танець «Чоботи».
Зняття фати: зараз цей обряд переживає своє відродження. Перед закінченням свята свекруха знімає фату і одягає хустину, що символізує не тільки отримання статусу дружини, але і перехід у нову родину . Коли молода стала «жінкою», вона прощається з усіма своїми незаміжніми подружками, танцюючи з ними останній вальс. Вибираючи по одній з кола молодих дівчат, наречена приміряє кожній свою фату, що виражає благословення з боку нареченої, щоб подруги вийшли заміж.
Кидання букета нареченої: для цього запрошуються подруги нареченої або інші незаміжні дівчата. Кидаючи букет, наречена ділиться своїм щастям. При цьому вона стоїть до них спиною. Попередньо розкрутившись на місці кілька разів, наречена кидає букет в лад незаміжніх дівчат. І та, хто зловила букет, забирає його собі. Та зараз цей звичай осучаснили і якщо дівчина не хоче віддавати весільну прикрасу, то заздалегідь варто придбати букет-дублер.
Поправини: наступного дня після весілля батьки нареченої пригощають гостей обідом. Це святкування роблять, щоб привітати наречених з їхнім першим днем в якості подружньої пари. Це триває і донині, тільки більш осучаснено.
Ось такі були обряди, коли гуляли весілля наші бабусі з дідусями та батьки. І переглядаючи фото та касети, можна тільки дивуватися, яким гарним було те дійство. Тому на останок хочеться сказати, що ми повинні пам’ятати про головні традиції, що передаються в наших з вами сім’ях. І до того з сучасними можливостями та креативом ти можеш дати друге життя давно забутим, але таким важливим і, що головне, красивим звичаям.
Автор: Яна Ставнича
Фото: pixabay.com
